Марк Захаров: біографія та фото

Марк Захаров - видатний театральний діяч, який за своє довге життя створив безліч прекрасних вистав і зняв десятки фільмів, які будуть переглядати ще і наші діти. На сьогоднішній день кар'єра Захарова не закінчена, і цілком можливо, що в майбутньому нас чекає ще не один шедевр, створений цією талановитою людиною. Коротка біографія Марка Захарова в датах:

Дата народження: 13 жовтня 1933 року.

Де народився Марк Захаров? Біографія свідчить, що сталося це радісна подія в Москві.

1955 рік - закінчення навчання на факультеті майстерності акторської гри в Гітісі.

1955 рік, осінь - початок акторської роботи в драматичному театрі у місті Перм.

1956 рік - починається режисерська діяльність в університеті Пермі.

1959 рік - повернувся до столиці і почав працювати у драматичному театрі імені М. В. Гоголя в Москві, однак пізніше його перевели в Московський театр мініатюр.

1965 рік - режисер театру сатири в Москві.

1973 рік - головний режисер театру ім. Ленінського комсомолу в Москві.

У 70-ті й 80-ті роки починає активно займатися кінематографом. Займався екранізаціями фантастичних п'єс, авторами яких були Е. Шварц і Р. Горін.

1989 рік - займає посаду народного депутата від Спілки театральних діячів. Входив в Комуністичну партію Радянського Спілки. На передачі "Погляд" у прямому телеефірі підпалив власний партійний квиток.

1983 рік - запрошення від Андрія Гончарова (на той момент він був художнім керівником і керував Московським академічним театром імені Володимира Володимировича Маяковського) в ГІТІС на посаду викладача режисури.

В 1996 році став першим заступником голови Ради при Президенті з культури і мистецтва.

Вже багато років Марк Захаров поєднує режисерську діяльність і викладання. На сьогоднішній день є професором кафедри режисерської справи ГІТІС.

Батьки

Мати - Бардіна Галина Сергіївна, була викладачем в дитячих театральних гуртках. Померла в 54 роки від серцевого нападу. Батько в революційний час приєднався до червоноармійців. У 1934 році був заарештований і висланий на 3 роки. У Великій Вітчизняній війні служив на фронті. Помер у глибокій старості. Дід по матері - Сергій Бардін, білий офіцер, служив в армії Олександра Колчака. Пізніше поїхав жити до Австралії. Бабуся по матері - Бардіна Софія Миколаївна. Працювала на посаді завідуючої дитячим будинком. Дід по батьківській лінії - дворянин російського походження, революціонер. Під час Першої світової війни загинув на фронті.

Театральна діяльність

Вся життя Марка Захарова (біографія, фото - у статті) тісно пов'язана з театральним мистецтвом. Навчаючись на другому курсі в університеті грав другорядні театральні ролі. Драматичний театр в Пермській області - саме тут починається творча діяльність.


Його життя в Пермі кипіла творчими успіхами. Захаров пише багато театральних сюжетів, малює карикатури, деякі з них потрапляють у місцеву газету, працює на радіостанції. Перший спектакль поставив у Пермі спільно з Чекмарьовим. Марк Анатолійович тонко відчував акторів, розумів їх. Його ідеї та думки охоче слухали в театрі. У 1959 році Він повертається в Москву разом з дружиною Ніною Лапшиної. Починає працювати в театрі ім. Миколи Васильовича Гоголя. Постійно пише, щось вигадує. Бажання творити не покидає Марка Захарова довгий час. Дуже добре передає людську сутність у гумористичних оповіданнях. Так, були створені такі театральні проекти, як "Містифікація" і "Варвар і єретик". До 1964 році Марка Анатолійовича відвідує думка, що він не підходить для роботи актора, та й самого бажання грати на сцені у нього не було. Вся енергія спрямовується на активну режисерську діяльність.

Режисерська кар'єра Захарова починається зі студентського театру МГУ. Цікавий той факт, що акторський дебют почався саме в цьому театрі, у виставі "Дракон". В якості режисера Захаров ставить безліч вистав. Одним з найбільш відомих і успішних вважається спектакль "Кар'єра Артуро Уї, якої могло не бути". Робота в театрі сатири в Москві починається з 1965 року. Постановка "Прибуткового місця" (вистава за твором Олександра Миколайовича Островського) має широкий успіх (її показали більш 40 разів). Проте пізніше виставу заборонили. Та ж доля спіткала і комедію "Бенкет". Незважаючи на це, всі роботи Марка Захарова користувалися великим успіхом і були улюблені глядачами.
У 1973 році він очолює театр ім. Ленінського комсомолу в Москві. Як свідчить його біографія, Ленком Марк Захаров вважав рідним на все життя. Марк Анатолійович дуже неприязно відноситься до телевізійних версій вистав. Він вважав, що через екран не можна передати атмосферу акторської гри. Сучасна техніка здатна на багато що, проте емоції і почуття акторів вона не зможе показати. Найбільш плідною роботою вважається режисуру в театрі ім. Ленінського комсомолу в Москві. Саме у ньому Марк Захаров поставив більшість своїх вистав. Найбільш вдалими вважаються:

"Юнона і Авось" (автор А. А. Вознесенський) у 1981 році;

"Диктатура совісті" (автор М. Ф. Наметів) в 1986 році;

спектакль, поставлений у 1993 році "Божевільний день, або Одруження Фігаро" (по комедії П. О. Бомарше);

"Містифікація" (автор Н. Н. Садур) у 1999 році;

"Одруження" (за добутку Н. В. Гоголя) в 2007 році;

у 2009 році - постановка "Вишневого саду" (за мотивами п'єси А. П. Чехова);

2011 рік - "Пер Гюнт" (за мотивами п'єси Р. Ібсена);

"Вальпургієва ніч" (засноване на трагедії Ст. Ст. Єрофєєва) у 2015 році.

Фільмографія

У 1976 році отримує перший кінематографічний досвід. В результаті, Захаров дарує світу фільм "12 стільців", який і в сучасний час цінується глядачами. Наступний крок у роботі кіно - картина "Звичайне диво". Велика частина фільмів Марка Захарова моментально стають класикою кінематографа, люди переглядають його роботи, кожен раз захоплюючись ними. А вистави увійшли в історію театральної режисури.

У 1983 році весь театр їде в Париж на гастролі. Там йде постановка "Юнони і Авось" (рок-опера), яку глядачі сприйняли із захопленням. Цікаво те, що за всю свою плідну творчу життя Марк Анатолійович зіграв лише одну роль у фільмі. Він грав проводжаючого Олександра Донченка в кінокартині "чи Вмієте ви жити?" в 1970 році.

Головні кінокартини

Захаров зняв величезну кількість фільмів. У кожному криється важливий сенс, прихований гумористичними сценами і карикатурами на людські пороки. Також серед них є ті, які знають глядачі не тільки старого покоління, а й молодь. До цієї категорії належать:

"Стоянка потягу - дві хвилини" (спільна робота з А. Орловим) (фільм 1972 року);

"Дванадцять стільців" (знято в 1976 році);

"Звичайне диво" (кінокартина 1978 року);

"Той самий Мюнхгаузен" (фільм знятий в 1980 році);

"Будинок, який побудував Свіфт" (кіно 1982 року);

"Формула любові" (1984 року);

"Вбити дракона" (спільна робота з Р. Горіним) (фільм 1988 року);

"Весна двадцять дев'ятого" (знятий в 1975 році);

"Земля Саннікова" (кінокартина 1973 року);

"Проводимо експеримент" (спільна робота з В. Чорних) (1988 року).

У всіх перерахованих вище фільмах Марк Захаров виступав у ролі режисера чи сценариста. В деяких фільмах він брав участь не тільки як режисер, але і як сценарист.

Нагороди та премії

За всю свою режисерську кар'єру Марк Анатолійович отримав безліч нагород і звань. Йому вручали премії за театральні або кінематографічні праці:

Держпремія СРСР 1987 року за постановку вистави "Юнона і Авось";

2011 рік - за телеспектакль "Пен Гюрт" отримав премію уряду РФ в галузі культури;

"Кришталева Турандот" - за виставу "Містифікація" (краща режисура).

Також він отримав премії за загальний внесок у розвиток культури:

державна нагорода: Орден "За заслуги перед Вітчизною" (I (2008 рік), II (2003 рік), III (1997 рік) та IV (2013 рік) ступеня);

премія “Тріумф;

за культурний розвиток молодого покоління отримав "Зірку привабливого щастя" (спеціальна премія);

у 2009 році став "Персоною року" (міжнародна премія).

Марку Захарову було присвоєно багато звань:

з 1977 року є Заслуженим діячем мистецтв РРФСР;

в 1988 році стає Народним артистом РРФСР;

у 1991 році було присвоєно звання Народного артиста Радянського Союзу.

Останнє присвоєне звання "Герой Праці Російської Федерації" він отримав 28 квітня 2018 року.

Письменницька діяльність

Будучи творчою натурою, Марк Анатолійович написав велику кількість цікавих статей на театральну та політичну тематику. Є автором книги "Контакти на різних рівнях", в якій описав сучасну проблематику режисерської діяльності. У творі "Суперпрофессия" піднята та ж сама тема. Біографія Марка Захарова і його сім'я цікавлять багатьох його шанувальників. Настав час поговорити про особисте життя цієї чудової людини.

Особисте життя

Захаров не любить афішувати своє особисте життя. Марк Анатолійович був одружений на актрисі Лапшиної Ніні Тихонівні. Як свідчить його біографія, дружина Марка Захарова померла в 2014 році. У 1962 році у них народилася дочка Олександра. Вона актриса і грає в Москві в театрі ім. Ленінського комсомолу. Її називають принцесою Ленкому. У 2001 році отримала звання "Народна артистка РФ". Донька Марка Захарова Олександра, біографія якої теж пов'язана з театром, грала в його фільмі "Формула кохання".

Політичні погляди

У березні 2014 року виступав проти зовнішньої політики Володимира Володимировича Путіна у ставленні до України. Їм було підписано звернення діячів культури до Президента РФ. Однак через деякий час Він оголосив, що це брехня, і він ніколи не підписувався під документами такого характеру. На виборах в Держдуму VII скликання був довіреною особою "Єдиної Росії".

Скандали

Марк Захаров був кілька разів помічений в порушенні ПДР і суспільних норм. Був фігурантом справи щодо незаконної парковці в громадських місцях, а також по образам та погрозам громадян.

Цікаві факти

Вважається, що саме Захаров зробив Ленком успішним театром. Прийшовши в 1973 році в театр ім. Ленінського комсомолу в Москві, він поставив безліч вистав, які моментально ставали успішними у широкої публіки. Крім цього, в Ленком з інших театрів стали приходити відомі актори, такі, як Євген Леонов, Олена Шаніна та інші.

Як свідчить біографія, справжнє прізвище Марка Захарова - Ширинкин.

В "Білому сонці пустелі" багатьом глядачам запам'яталися листи Сухова до своєї дружини. Саме Марк Анатолійович є автором цих листів.

Незважаючи на те, що багато режисери і сценаристи не люблять визнавати власні помилки, Захаров був повною протилежністю їх. Яскравим прикладом цього служить той факт, що, коли культурний діяч був членом Комуністичної партії , він публічно в прямому ефірі підпалив власний партійний квиток. Однак через деякий час, він зізнався, що вважає свій вчинок поганим і жалкує про скоєне.