Актор Анатолій Солоніцин: біографія, фільмографія і особисте життя

Анатолій Солоніцин – чудовий і дуже відомий актор радянського кіно. Він знімався у фільмах, які увійшли в Золотий фонд кінематографії СРСР. Неймовірно талановитий, завжди творчо налаштований артист знімався у самих зоряних, іменитих і культових режисерів того часу. Він працював з Аловым і Наумовим, Абдрашидовым, Губенко і Зархі, Михалковим і Ларисою Шепітька, Герасимовим і Панфіловим. Деякі актори можуть цим похвалитися.

Чудовий прадід

Народився Анотолий Солоніцин в 1934 році в невеликому містечку Белгородске, що в Горьківської області. Рід Солонициных представлений кількома поколіннями російської інтелігенції. Прадіда - Захара Солоніцина - називали «ветлужским літописцем», після нього залишилося кілька книг. Зберігся і його автопортрет, написаний олією на полотні. Він був не лише літописцем, але і богомазом, тобто іконописцем, і досить «знатним». За вільні думки про необхідність перебудови держави, якими він ділився зі своїм другом, який поїхав у Париж, Захар Солоніцин був вигнаний з монастиря. Засновник лагодження Зотово, він щодня ходив до церкви в Таншаево з прорубною ним же самим дорозі в лісі, яка збереглася і зветься в народі «Захарова стежка».

Наступні представники династії інтелігентів

Незвичайною людиною був і син його - сільський лікар Федір Солоніцин. Не кожного провінційного лікаря приймають у Нью-Йоркське гіпнотичний суспільство. Лікар, який володів рідкісним даром лікування людей за допомогою гіпнозу, помер у віці 45 років, рятуючи односельців від тифу. Всі представники потужного роду, як і сам Анатолій Солоніцин, були подвижниками: повністю віддаючись улюбленій справі, вони не щадили себе анітрохи. Батько чудового виконавця ролі Андрія Рубльова в далекі 50-ті роки працював редактором газети «Богородская правда», потім талант його помітили, і він став відповідальним секретарем газети «Горьковская правда», а потім і кореспондентом «Известий».

Перші кроки на акторському терені

Анатолій Солоніцин при народженні отримав ім'я Отто. У ті роки дітей часто називали іноземними іменами: інтернаціоналізм був популярний. Але майбутнього знаменитого артиста назвали конкретно в честь Отто Шмідта, керівника полярної експедиції. А потім німецькі імена асоціювалися з гітлерівцями, і хлопчик попросив називати його Анатолієм, хоча в паспорті він назавжди залишався Отто. Художньою самодіяльністю Анатолій захопився в місті Фрунзе, куди перевели батька. Незважаючи на те, що за плечима у хлопчика був технікум спеціальність слюсаря-інструментальника, в новому місті Анатолій йде в 9-й клас і активно займається в театральному гуртку. І так славно це виходило, що його стали запрошувати з виступами в різні установи міста. І мрія стати актором міцніла.

Свердловська «Альма-матер» і початок професійної діяльності

Коли читаєш про те, які видатні артисти не надходили в престижні столичні театральні вузи з вироком «профнепридатність», то починаєш мимоволі замислюватися про компетенції приймальної комісії. Адже тричі відкинутий нею Солоніцин Анатолій Олексійович буквально через кілька років сам вже давав уроки майстерності студентам. Третя невдала спроба вступу до ГІТІС змусила Солоніцина відправитися в Свердловськ. Щоб не втрачати ще рік, Анатолій Олексійович успішно складає іспити в студію при Свердловському драматичному театрі, яка тільки що відкрився. Після її закінчення актор залишається в Свердловському театрі.
Тут же, в цьому місті, він отримує свою першу, але головну роль у короткометражці Гліба Панфілова. Картина «Справа Курта Клаузевіца» була кінодебютом молодого режисера Свердловської кіностудії. Так вийшло, що першим режисером, якого зустрів актор Анатолій Солоніцин, був чудовий Гліб Панфілов.

На шляху до зоряної ролі

А головним у творчій долі актора став Андрій Тарковський. Анатолій Олексійович заради цікавої ролі, не замислюючись, міняв міста і театри. Виходив у ті роки товстий журнал «Мистецтво кіно», в якому щомісяця друкували сценарії. Солоніцин прочитав «Андрія Рубльова» і рвонув до Москви. Він відчував, що може і повинен зіграти цю роль. Його незвичайна і відповідна в даному випадку зовнішність, та й талант настільки переконали Тарковського в необхідності знімати саме його, а не вже затвердженого Станистлава Любшина, що режисер пішов наперекір всьому художньому раді. Для того, щоб розвіяти останні сумніви в правильності вибору, Андрій Тарковський звернувся до фахівців з давньоруського мистецтва з питанням, хто з двадцяти акторів, фотографії яких він надав, найбільше, на їх думку, відповідає образу Андрія Рубльова. Відповідь був одностайний - Анатолій Солоніцин. Фільмографія його, що налічує до кінця життя 46 прекрасних робіт, була коронована цієї другої, неперевершеною потім ніякий інший киноролью.

Робота з А. Тарковським

Фільм вийшов в 1966 році і приніс Солоницыну всесвітню славу. Андрій Тарковський як кращий іноземний кінематографіст був удостоєний фінської кінопремії «Юссі». Вже зазначалося, що поганих, провальних ролей у актора не було – він був дуже талановитим і одержимий професією. Але на пам'ятних дошках і на могильному камені Солоніцин зображений в образі Андрія Рубльова. Робота над цією роллю змінила погляди артиста на багато речей, в тому числі і на релігію. Для режисера ж він став своєрідним талісманом – Анатолій Олексійович потім знявся у всіх його фільмах, крім «Ностальгії», в якій через смертельну хворобу Солоніцина головну роль виконав Олег Янковський. Навіть у «Дзеркалі» актор був зайнятий у спеціально для нього придуманої ролі Перехожого. Треба окремо відзначити роботи у фільмах його кумира. Він створив незабутні образи доктора Сарторіуса у фільмі «Соляріс» (1972 рік) і Письменника в «Сталкері» (1979).

Улюблений письменник

Солоніцин прожив коротке життя – йому було лише 47 років. Він був дуже порядною, відданим, чесною людиною, прекрасним партнером, розумницею з чудовим почуттям гумору, цим, в чеховської трактуванні цього слова, російським інтелігентом. Улюбленим письменником у нього був Достоєвський. Для того щоб виконати роль автора у невдалій екранізації «Ідіота», артист готовий був зробити пластичну операцію. Коли Тарковський запитав у нього, кого він буде зображувати потім з особою Федора Михайловича, Солоніцин відповів, що потім, після цієї ролі, йому грати буде нікого і нічого. І він у 1980 році дійсно зіграв улюбленого класика у фільмі «26 днів із життя Достоєвського» режисера Олександра Зархі. Роль принесла йому "Срібні ведмеді" на "Берлінале".

Театральні підмостки

Анатолій Солоніцин, біографія якого різко змінилася після ролі Андрія Рубльова і знайомства з Андрієм Тарковським, стає, по суті, кіноактором. Останньою його театральною роллю був Гамлет, поставлений на сцені Ленкому все тим же Андрієм Тарковським. Цю роль Солоніцин зіграв у грудні 1976 року. Він служив у драматичних театрах Москви, Ленінграда, Свердловська, Мінська, Новосибірська і Талліна. І на сцені їм були створені кілька незабутніх образів. Крім вищезгаданого Гамлета, театральною подією стала роль у виставі за п'єсою Леоніда Андрєєва «Той, хто отримує ляпаса», поставленому Арсенієм Сагальчиком. Заради неї А. Солоніцин на час переїхав в Таллін.

Робота з іншими режисерами

У кіно кращими були його роботи у Гліба Панфілова у фільмі «У вогні броду немає» і у Микити Михалкова в картині «Свій серед чужих». Чудово зіграв він у Лариси Шепітько «Сходження» і в Олексія Германа «Перевірки на дорогах». Прекрасні були виконані їм ролі в «Анютиной дорозі» і в герасимовском «Любити людину». Окрему нішу займає його робота у фільмі Володимира Шамшурина «блакитною степу», знятому в 1969 році. Справа не в тому, що він чудово зіграв роль козака Гната Крамського, а в тому, що на зйомках цієї картини він захворів запаленням легенів. Будучи одержимий роботою, Анатолій Олексійович продовжував зніматися не долечившись, що і привело згодом до трагічних подій – раку легень.

Остання значна роль

Актор Анатолій Солоніцин, біографія якого в ці роки була насичена улюбленою роботою і любов'ю, на своє здоров'я не звертав особливої уваги. Про ступінь занедбаності хвороби дізналися випадково. В 1981 році він знімався у В. Абдрашидова в картині «Зупинився поїзд». За сюжетом його герой журналіст Малінін їде на коні. Актор, не втримавшись в сідлі, при падінні сильно забив груди. У лікарні при огляді виявляють рак легенів, а в Першому медичному інституті, куди актор був терміново доставлений, виявили, що метастази поширилися вже і на хребет, і процес зупинити неможливо. Робота в цьому фільмі стає останньою значною киноролью. В цьому ж 1981 році А. Содоницын отримує звання Заслуженого артиста РРФСР.

Хвороба і смерть

Сильно ускладнило хвороба звістка про те, що фільм «Ностальгія» його кумир вже знімає в Італії, а жадана роль віддана Олегу Янковському. Більш того, А. Тарковський не знайшов ні сил, ні часу попрощатися зі своїм вмираючим «талісманом», хоча жив у безпосередній близькості. Анатолій Олексійович наказав зняти портрет Тарковського зі стіни. Існує прислів'я про те, що людина, зрадив друга, не задумуючись, зрадить і батьківщину. Але, очевидно, певні творчі особистості знаходяться над такими поняттями, як вірність і зрада. Хвороба актора стала прогресувати, але він помер миттєво, не зазнавши страшних болів - він поперхнувся кашею, якою його годувала доглядальниця. Похований актор на Ваганьковському кладовищі.

Особисте життя

Влітку 1982 року з життя пішов геніальний Анатолій Солоніцин. Особисте життя актора була не менш насиченою, ніж творча. Анатолій Олексійович був одружений три рази. У другому шлюбі у актора народилася дочка Лариса, яка з 2014 року працює директором Музею кіно. Син Олексій, народжений в третьому шлюбі, спочатку не пішов по стопах батька. Але зараз і він працює в кіноіндустрії. Так що творча династія продовжується. Доля Анатолія Олексійовича чудово описана у творі його молодшого брата письменника Олексія Солоніцина, яке називається «Повість про старшого брата».