Історичний портрет Брежнєва, його реформи. Політичний портрет Брежнєва (коротко)

Особистісний і політичний портрет Брежнєва Л. І. для багатьох істориків, політологів і простих обивателів виглядає досить неоднозначним. Знаходження у влади цієї людини ознаменувався найбільшим економічним підйомом СРСР, але в той же час саме в цей період були закладені передумови, що призвели до краху держави. Нами буде зроблена спроба відтворити особистісний і політичний портрет Брежнєва. Короткий зміст біографії цього державного діяча наводиться нижче.

Народження

Перш ніж почати описувати історичний портрет Брежнєва, слід коротко зупинитися на біографічні моменти життя цього політика, так як багато в чому саме вони закономірно залишили значний відбиток на формуванні особистості. Природно, почати слід з народження.


Л. В. Брежнєв народився в 1906 році в селі Кам'янському, що перебувало в Катеринославській губернії, на території сучасної України. Батьком його був Ілля Якович, а матір'ю - Наталія Денисівна Мазалова. Обидва батьки були робітниками, росіянами за національністю. Крім Леоніда Ілліча, в сім'ї було ще двоє дітей – Віра і Яків, але вони були народжені трохи пізніше свого знаменитого брата.

Молоді роки

Після закінчення школи і недовгої роботи на маслоробному заводі Леонід Ілліч вступив в землемірний технікум у місті Курську, після закінчення якої у 1927 році працював землеміром і землевпорядником в різних регіонах країни, а до 1930 року вже став заст. начальника обласного земельного управління. У 1927 році відбулося одруження Л. В. Брежнєва і Вікторії Денисової. В 1931 році він вступив, а через чотири роки закінчив інститут у Дніпродзержинську з інженерного напрямку, де навчався на вечірньому факультеті, разом з тим працюючи слюсарем. Після надходження Брежнєва до вузу його кар'єра різко пішла вгору. В 1931 році він двадцятип ' ятирічному віці став членом комуністичної партії.


Після закінчення інституту служив в армії в Забайкаллі, де був підвищений до посади політрука. Пішовши зі служби в 1936 році, став директором технікуму в Дніпродзержинську. У 1937 році Брежнєв був призначений заступником керівника міськвиконкому міста Дніпродзержинська. Одночасно він все вище просувався по партійній драбині. Так, з 1939 року він став секретарем обкому партії Дніпропетровської області. В роки Вітчизняної війни Брежнєв був покликаний в ряди Червоної армії. Спочатку він займався мобілізаційними заходами, а потім став бригадним комісаром. До кінця війни він отримав посаду начальника політуправління 4-го Українського фронту в званні генерал-майора.

Просування по партійній драбині

Після війни Леонід Ілліч продовжив своє просування по кар'єрних сходах на партійній службі. Цей період справив неабиякий вплив на те, як формувався історичний портрет Брежнєва. Вже в 1946 році він став головою запорізького обкому, а в наступному році був переведений на аналогічну посаду дніпропетровського обкому. На цих посадах він отримав державні нагороди за післявоєнне відновлення регіонів, в тому числі і орден Леніна. У 1950 році Леоніда Ілліча чекало значне підвищення. Він став партійним керівником однієї з радянських республік – Молдавської РСР, а це вже була посада першого ешелону. У 1952 році він одночасно був обраний в члени ЦК КПРС. Але після смерті Сталіна його звільняють з усіх посад і призначають керівником політуправління ВМС. У 1955 році Брежнєв знову стає першим секретарем парторганізації республіки – на цей раз в Казахській РСР. Саме в цей час там піднімалася цілина.
З 1956 року Леонід Ілліч працює в секретаріаті ЦК, а з 1957 року обраний до Президії цього органу. З 1960 по 1964 року Леонід Ілліч обіймав посаду голови Президії ВР. Таким чином, він підібрався до самої верхівки влади в СРСР, посівши третє за значимістю посаду в країні. Політичний портрет Брежнєва набуває все більш чіткі обриси.

Усунення Хрущова від влади

Ключовою подією, яка вплинула на історичний портрет Брежнєва, стало усунення в 1954 році першого секретаря КПРС, тобто фактичного керівника держави, Микити Хрущова від влади. Хрущов не користувався великою любов'ю у радянського народу, а в партійній верхівці практично завжди з моменту приходу до влади була досить сильна опозиція до Микиті Сергійовичу. Представникам внутріпартійної опозиції не подобалася позиція Хрущова з реформування суспільства, а також його невдала економічна політика. Брежнєв спочатку не примикав до даної групи партійних чиновників, і навіть в 1957 році підтримав Микиту Сергійовича, коли того невдало намагалися усунути від керівництва державою. Але до середини 60-х років ситуація змінилася. Опозиція до Хрущова, зважаючи на його непереконливою політики і провалів в економічній діяльності, все більше міцніла. Потреба у зміні керівництва державою став усвідомлювати і Леонід Ілліч. У цьому світлі політичний портрет Брежнєва того часу свідчить про його здібності реагувати на потреби визначених змін, а не дотримуватися чітко встановленого і закостенілого курсу.
Ініціаторами змови щодо зміщення Хрущова були: член Президії партії Н. Ст. Підгорний, керівник КДБ Ст. Е. Семичасний, а також раніше обіймав цю ж посаду секретар ЦК А. Н. Шелепін. Брежнєв, хоча і приєднався до змовникам, але не вів цьому напрямку активної діяльності. Хоча, за іншими даними, саме Леонід Ілліч пропонував Семичастному фізично усунути Хрущова, на що отримав відмову. Партійне керівництво, звинувативши Микиту Сергійовича у волюнтаризмі, дилетантизм, і невдалої зовнішньої та економічної політики, запропонувало першому секретареві партії або добровільно погодитися на відставку з усіх посад, або піти зі скандалом. Хрущов вибрав перше.

Призначення на посаду першого секретаря

Також було вирішено розділити посади першого секретаря цк КПРС і голови Ради Міністрів, раніше концентрировавшиеся в одних руках. На перший пост був призначений Л. В. Брежнєв, а на другий – А. Н. Косигін. Спочатку партійне керівництво розглядало ці дві фігури компромісні, а можливо, навіть тимчасові, але, як виявилося далі, з їх діяльністю була пов'язана ціла епоха в розвитку країни. Історичний портрет Брежнєва асоціюється саме з цим періодом.

Політична боротьба

Як вже говорилося, вищі партійні чини розглядали знаходження Л. В. Брежнєва на чолі держави як тимчасове, тому йому довелося витримати нелегку боротьбу з противниками всередині партійного апарату, щоб довести своє право керувати країною. Здатність вести таку боротьбу вносить деякі фарби в історичний портрет Брежнєва. У 1967 році загострилися протиріччя між Брежнєвим і партійної угрупованням, куди входили Шелепін, Семичасний, Підгорний та Єгоричев. Дана група партійців вирішила, що пора зміщувати «тимчасового» першого секретаря і ставити на його місце Шелепіна. Для цих цілей стала прощупуватися грунт у вигляді виступів на партійних зборах з дрібної критикою різних рішень уряду. Але Леонід Ілліч до цього часу досить зміцнів і, на відміну від Хрущова, зумів запобігти змову. У 1967 році А. Н. Шелепін був виключений з секретаріату ЦК і переведений на посаду всесоюзного керівника профспілок, Егорычева змістили з посади Першого секретаря Московського відділення КПРС і перевели на посаду заст. міністра сільського господарства, а пізніше відправили послом в Данію. В. М. Семичасний з посади керівника КДБ був переведений на роботу в Раду Міністрів УРСР. На його місце був призначений вірний Брежнєву людина – Ю. Ст. Андропов. Також до цього часу відноситься призначення ще низки осіб, близьких до Леоніду Іллічу, на провідні державні пости. Це Черненко К. У., Тихонов Н. А., Цвігун С. К., Щолоков Н. А. та ін. Діяльність багатьох з них раніше була пов'язана з містом Дніпропетровськом, що дало згодом привід говорити про те, що в уряді СРСР утвердився «дніпропетровський клан». Останнім з основних противників Брежнєва з політичної арени був усунутий Н. Ст. Підгорний. Це сталося вже в 1977 році, коли через погіршення здоров'я Леоніда Ілліча виникли побоювання, що Підгорний, який займав посаду голови Президії ВР, може зазіхнути і на посаду генсека. У зв'язку з цим він був відправлений у відставку під приводом виходу на пенсію.

Реформи

Говорячи про історичний портрет Брежнєва і його реформи, потрібно уточнити, що хоча в період його правління деякий час і проводилася реформаторська політика, але її ініціатором виступав зовсім не Леонід Ілліч. Головним двигуном нововведень був А. Н. Косигін, який займав посаду голови Ради Міністрів. Цей пост був еквівалентний нинішній посаді глави уряду або прем'єр-міністра в деяких країнах. Без згадки про цього державного діяча неможливо скласти повний історичний портрет Брежнєва. Внутрішня політика самого генсека, навпаки, була спрямована на консервацію старого режиму, хоча під тиском економічних чинників Леонід Ілліч і був змушений тимчасово прийняти пропозиції Косигіна. Хоча Косигін, на відміну від Шелепіна, не входив в пряму конфронтацію з Брежнєвим, але було помітно, що багато його кроки сприймаються генсеком негативно. Економічні перетворення 1965 року, які увійшли в історію під назвою " косигінської реформи, полягали у ліквідації територіальних органів планування, скорочення кількості планових показників, в розширенні самостійності окремих підприємств. Головними показниками діяльності підприємств повинні ставати їх прибутковість і рентабельність. Розширення самостійності підприємств довелося не до душі партійної номенклатури, на чолі якої стояв Л. В. Брежнєв. Історичний портрет лідера як раз характеризується досить консервативними поглядами. Недарма державну політику того часу, на відміну від хрущовської відлиги, прийнято називати неосталинизмом, а економічні явища в державі – застоєм. З початку 70-х років реформи, що проводяться Косигіним почали згортатися, методи жорсткого державного управління економікою стали практикуватися, як і раніше. Відмова від реформ визначив економічний крах Радянського Союзу у майбутньому.

Економічний розвиток СРСР

У той же час потрібно відзначити, що саме в брежнєвський період рівень життя громадян в СРСР досяг небувалих висот. Тому багато людей, пожили в ті часи, з ностальгією згадують про застій як про «золотий вік». Але високий життєвий рівень вдалося забезпечити тільки шляхом «проїдання» тих запасів, які були накопичені в СРСР в попередні періоди завдяки важкій праці представників простого народу. До того ж саме за Брежнєва значну частину надходжень у бюджет став забезпечувати експорт нафти, значні запаси якої почали розроблятися в Сибіру. Поки до кінця 70-х років ціна на даний ресурс була висока, це дозволяло забезпечувати високі економічні показники. Але в той же час даний факт прив'язав економіку країни до цін на нафту, що з початку 80-х років при обвалі вартості чорного золота стало одним з факторів, які сприяли краху економіки країни. Також негативними явищами брежнєвської епохи було перевиробництво в одних сферах народного господарства і дефіцит товарів у інших.

Зовнішня політика

Ще на початку свого правління Брежнєв зіткнувся з проблемою Чехословацького повстання, яке було спрямоване проти фактичного контролю СРСР над цією країною. Він прийняв вольове рішення про введення радянських військ до Чехословаччини для придушення повстання. Таким чином йому вдалося зберегти вплив Радянського Союзу в Східній Європі. У той же час початок 70-х років зазначалося нормалізацією відносин з США. Американський президент навіть відвідав з візитом Москву. Ситуація змінилася після 1979 року, коли СРСР ввів війська в Афганістан. Це призвело до того, що відносини між СРСР і країнами Заходу розгорілися з новою силою, і проти Радянського Союзу було введено ряд санкцій.

Останні роки

В останні роки життя у Л. В. Брежнєва стали спостерігатися значні проблеми зі здоров'ям. Він пережив кілька інфарктів і інсультів, що позначилося на його розумових здібностях. До того ж він мав наркотичну залежність від снодійних препаратів, без яких не міг заснути. З кінця 70-х років Брежнєв вже не міг керувати державою, а управління країною фактично перейшла в руки його найближчого оточення, хоча Леонід Ілліч залишався генсеком до самої смерті.

Смерть

Помер Л. В. Брежнєв у листопаді 1982 року, на одній зі своїх дач. Як визначили лікарі, смерть наступила внаслідок зупинки серця. Бажаного спадкоємця генсек не назвав, тому країну чекала нова боротьба за владу. Похований Леонід Ілліч був на Червоній площі.

Загальна характеристика

Спробуємо у загальних рисах охарактеризувати політичний портрет Брежнєва. Коротко ми поговорили про основні віхи його біографії, що допоможе скласти цілісну картину. Леонід Ілліч був людиною консервативних поглядів, старої закалки. Багато в чому він симпатизував політиці Сталіна, хоча офіційно реабілітувати її так і не зважився. В той же час іноді зазначалося, що він був здатний до перегляду своїх колишніх поглядів і виявляв гнучкість при зміні ситуації. Але з віком цієї здібності до гнучкості у Брежнєва ставало все менше, а до кінця правління прагнення до консервації старих порядків, незалежно від зовнішніх змін, виражалося все чіткіше. Також слід зазначити, що для досягнення вищої мети Брежнєв був готовий піти на діяння, які різко розходилися з загальноприйнятими нормами моралі. Але потрібно усвідомити, що історичний портрет Брежнєва за алгоритмом, визначеним наперед, відтворити не вийде, так як це була досить яскрава і неоднозначна фігура в історії країни.