«Про любов», Чехов. Короткий зміст та аналіз. Гіркі жалі

Два мисливця, ветеринарний лікар і вчитель гімназії, попадають під сильний обложний дощ, кінця якому не видно. І вони вирішують піти в село Софьино, яка знаходиться неподалік. Господар, Альохін, їм дуже зрадів: давно не бачив він інтелігентних людей. Проводячи вечір в гостинному домі, ветеринар розповідає сумну історію свого брата, який мріяв заробити грошей, купити маєток і зажити вільно, паном. І щоб обов'язково у нього був аґрус. Мрія чиновника здійснилася, а розповідь не задовольнив слухачів. Було вже пізно, і вони розійшлися спати.

Ранковий розмова

А на другий день, після сніданку, стали говорити про кохання. Чехов (короткий зміст його оповідань завжди дуже ємко) повідав читачеві історію, відгомін якої можна знайти в більш пізньому його оповіданні «Дама з собачкою». Паралелей можна знайти багато. Павло Костянтинович філософськи підійшов до делікатного питання про любові. Чехов короткий зміст цієї історії почав з питання про дивацтва відносин красуні-покоївки Палажки та кухаря Никанора. Вона любила цього чоловіка, але заміж іти не погоджувалася, оскільки вдача у нього був буйний і забіякуватий. Никанор ж не визнавав нічого, крім церковного вінчання. Так ця історія і не могла ніяк вирішитися. Обидва тільки мучилися. Потім Альохін продовжував міркувати про любов. Чехов короткий зміст його думок до тонкощів розуміє. Люблячи, російська людина постійно задає собі питання, які його тільки дратують: чим це все закінчиться, погано це чи добре.




Відповідей немає. Альохін продовжував говорити, і було видно, що йому хочеться повідати історію про кохання. Чехов короткий зміст розповіді уклав розповідь від першої особи.

Життя Павла Костянтиновича Альохіна в селі

Альохін повів спокійний, неквапливий і як би відсторонений розповідь. Погода була звичайна сіренька і дощова, і його слухачам більше нічого не залишалося робити. Альохін приїхав в село давно. На ній був великий борг, що залишився від батька. І герой повісті вирішив в щоб те не стало привести господарство до ладу. Перший час, як і належить панові, він жив у верхніх кімнатах і намагався нову сільську життя привести у відповідність зі своїми культурними звичками. Але система швидко дала збій: тяжко працюючи, як селянин, він став спати на сіннику, є в людській, перестав митися, не кажучи вже про те, щоб щось читати. Але його обрали в мирові судді і по справах йому доводилося бувати в місті, і ах, як це було приємно – перетворюватися іноді знову у культурної людини.

Знайомства в місті

Там радо приймали його, і він завів багато приємних знайомств. Так він на свою біду, а може бути, і немає, зустрівся з родиною Лугановичей. Дружина Лугановича, Ганна Олексіївна, справила на Альохіна незвичайно тепле, миле враження і викликала відчуття, що він давно знає. Було видно, що це дружна сім'я, навіть за тим дрібницям, як вони разом варили каву, як розуміли один одного, не потребуючи в словах. Альохін поїхав, але спогад про милій жінці ненав'язливо було з ним. Восени йому довелося знову зустрітися з Ганною Олексіївною. І знову вона викликала ті ж самі почуття – незвичайної близькості і б'ють в очі краси і витонченості. Любов – почуття екзистенціальний. Якщо його дано пережити, зрозуміти що-то можна. Якщо воно пройшло повз, то ніякі найкращі твори не допоможуть. Альохін почав досить часто бувати у Лугановичей і став «своїм», «домашнім людиною»: йому пропонували гроші в борг, дарували подарунки, його любили діти і прислуга.

Ганна Олексіївна

Проста жінка чомусь здавалася нез'ясовно прекрасною і потрібною – і рух руки, і помах вій, і навіть мовчання поруч з нею були необхідні. Минав час. Альохін був сповнений гіркоти, так як в місті він бачив, що і Ганна Олексіївна чекає його приїзду. Але обидва мовчали. Що вони могли змінити у своєму житті? Їм обом не вистачало рішучості, такою, яка була у героїв Л. Н. Толстого, у Анни Кареніної та Олексія Вронського. Що вважав сам Чехов про любов? Аналіз почуття, що приносить одночасно і радість, і біль, і борошно, і невимовне щастя, він дав у цьому оповіданні. Героїв терзали питання про сім'ю, про брехню і правду, про що йде молодості. Могло далі продовжитися щастя, побудоване на руйнуванні всього, що у них було? У їх відносинах з боку Ганни Олексіївни з'явилася дратівливість. Це можна пояснити тільки постійною невизначеністю, яку і хочеться, і страшно змінити.

Кінець

Все скінчилося просто, як це і буває в житті. Лугановича перевели на службу в іншу губернію. Ганна Олексіївна їхала спочатку в Крим, куди її послали лікарі, а потім – до чоловіка. Так закінчує розповідь Чехів. Про кохання герої нарешті висловилися вголос у купе. Текли сльози, були обійми і поцілунки, було зрозуміло відразу, які дрібні і непотрібні почуття вставали перед ними перешкодою, що всі їх благонамірені міркування – пусте. Про чесноти не варто думати зовсім. Але поїзд набирав хід, і назавжди роз'їжджалися герої в різні сторони. Якби Лугановичи не поїхали, любов, можливо, невисловлена, боязка, не закінчилася б ніколи. Ганна Олексіївна потихеньку б старіла і плакала. Тьмяніли б і вянула життя Альохіна. Але це була б любов. Тепер від неї залишилися спогади і вдячність, що це сталося.