Генерал Романів: фото, біографія, стан здоров'я

Генерал Романів - відомий радянський і російський воєначальник, має звання генерал-полковника. Раніше обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ Російської Федерації, безпосередньо командував внутрішніми військами МВС і об'єднаним угрупуванням федеральних військ на території Чеченської республіки. У 1995 році йому було присвоєно звання Героя Росії. Восени 1995 року на нього було вчинено замах, з-за якого у нього стався перелом основи черепа. Офіцер втратив можливість самостійно пересуватись і розмовляти. З 1995 року по теперішній час проходить лікування в госпіталі МВС, розташованому в Балашисі. В даний час він сприймає написаний текст, який повідомляє про свій стан за допомогою руху очей і помахів руками.

Дитинство і юність

Генерал Романів народився в 1948 році. Анатолій Олександрович з'явився на світ у невеликому селі Михайлівка, розташованому в Белебеевском районі. Зараз це територія республіки Башкортостан. Він ріс у селянській багатодітній родині, в якій, крім нього, були ще сім братів і сестер. За національністю майбутній генерал Романів - чуваш. У рідному селі він навчався у середній неповної школі, яку з успіхом закінчив. Повноцінну середню освіту герой нашої статті отримав до 1966 року. Після цього не став продовжувати навчання, а пішов працювати. Дітей у сім'ї було багато, тому доводилося жертвувати освітою, принаймні, спочатку. Анатолій Олександрович почав працювати фрезерувальником.

Служба в армії

Військова служба була одним з найбільш перспективних напрямів для кар'єрного росту в його становищі. Анатолія Романова призвали на строкову службу у внутрішні війська МВС. Це сталося в 1967 році. З самого початку майбутній генерал Романів проходив службу в 95-ї дивізії внутрішніх військ. В обов'язки його і товаришів по службі входила охорона особливо важливих державних об'єктів і спеціальних вантажів. Романів проявив себе як відповідальний і виконавчий людина, що призвело до його швидкого просування по службовій драбині. Вже до кінця строкової служби він носив звання старшого сержанта. Був на посаді командира відділення і навіть заступника командира взводу.

Демобілізувався Анатолій Романов в 1969 році. Тоді остаточно вирішив присвятити себе службі в армії, отримувати профільну освіту саме в цьому напрямі. Тому він подав документи у військове училище МВС імені Дзержинського, яке базувалося в Саратові.

Військова освіта

Анатолій Романов не тільки успішно склав іспити в це військове училище, але і всі роки займався без проблем, демонструючи високі результати. У 1972 році він став випускником, отримав диплом з відзнакою. Більше того, був визнаний кращим на курсі, за що його залишили служити в училищі. У саратовському училище Анатолій Романов пробув до 1984 року. У різний час займаючи пости курсового офіцера, помічника начальника навчального відділу, особисто викладав на кафедрі вогневої підготовки, керував курсантським батальйоном. При цьому власне освіта не закинув. З 1978 по 1982 роки, паралельно зі службою в училищі, Романів вступив на заочне відділення військову академію імені Фрунзе. Успішне закінчення і цього військового навчального закладу дозволило йому надалі просуватися по кар'єрних сходах.

Вгору по кар'єрних сходах

У 1984 році, розпрощавшись з училищем, Романов отримав призначення керівником штабу 546-го полку внутрішніх військ, що входили до складу МВС СРСР. А вже через рік став командиром полку. Це військове підрозділ базувалося в Челябінській області, в закритому військовому містечку, який називався Златоуст-36. Романів безпосередньо керував охороною і підтриманням порядку на оборонному заводі і в самому місті. В 1988 році за успішну службу його перевели ближче до центру. Він переїхав у Московську область, в невелике містечко Жуковський. Тут Анатолій Романів очолив штаб 95-ї дивізії, в якій колись починав свою військову кар'єру на строковій службі.

У званні генерала

Під час перебудови і подальшого розвалу Радянського Союзу Романів не залишив збройні сили, хоч вони у той час переживали не кращі часи. До 1991 року він вже мав звання полковника. Після цього герой нашої статті став слухачем Військової академії Генерального штабу, що носила ім'я Клима Ворошилова. Закінчивши її, став командиром 96-ї дивізії внутрішніх військ з базою в Свердловську. У 1992 році його призначили керівником управління спеціальних частин внутрішніх військ. Тоді ж дослужився до звання генерал-майора. Важливим став у біографії генерала Романова і 1993 рік, коли він отримав призначення керівником управління по охороні важливих державних об'єктів і спеціальних вантажів. У тому ж році продовжив свій рух вгору по кар'єрних сходах. Анатолія Романова послідовно призначають заступником командувача внутрішніми військами, а потім і керівником управління бойової підготовки внутрішніх військ.

Криза біля Білого дому

У вересні і жовтні 1993 року у біографії генерала Анатолія Романова відбулася ще одна знакова подія. Він взяв безпосередню участь в протистоянні президента Росії Бориса Єльцина і Верховної ради. Офіцер виступив на боці глави держави, все це час невідступно перебуваючи біля Білого дому. Саме Романів замість генерала Шкірко взяв на себе обов'язки по керівництву штурмом російського парламенту, яку в прямому ефірі транслювали телеканали по всьому світу.

Участь у війні в Чечні

Встановлення конституційного порядку в Чеченській республіці, саме так у ті роки називали збройний конфлікт, що переріс у багаторічну війну, Романів брав участь в якості заступника командувача внутрішніми військами. Він безпосередньо займався складанням планів на випадок дестабілізації обстановки в самопроголошеної Ічкерії або інших регіонах Росії. В кінці 1994 року Романів взяв на себе командування оперативної угрупуванням внутрішніх військ, які перемістилися на Північний Кавказ. У зв'язку з цим призначенням йому було присвоєно і нове звання - генерал-лейтенанта. У грудні 1994 року Романів в числі керівників угруповання внутрішніх військ вступив в Ічкерію, яка до того часу оголосила про свою незалежність. Росія відмовлялася визнавати суверенітет республіки.
Влітку 1995 року герой нашої статті отримав призначення заступником міністра внутрішніх справ Росії, безпосереднього командувача внутрішніми військами в країні. На цьому місці він замінив Анатолій Куликова, який пішов на посаду міністра внутрішніх справ. У той же час Романов став керувати об'єднаним угрупуванням федеральних військ, що діяли в самопроголошеної Чеченської республіці.

Замах на генерала

У Чечні генерал Романів досить швидко розгорнув активну діяльність. Однією з його головних заслуг стало безпосередню і активну участь у спробах мирного врегулювання військового конфлікту. При цьому Анатолій Романов прагнув створювати умови для реалізації мирного процесу, відповідаючи за військовий блок. В жовтні 1995 року були призначені переговори між російським військовим командуванням і Асланом Масхадовим, який у той час був одним з лідерів сепаратистів. У них планувалося участь командування Північно-Кавказького військового округу. На переговори вирушив і генерал Романів. За кілька годин до їх початку він відправився в аеропорт Північний, щоб зустріти видного вітчизняного політичного діяча чеченського походження на ім'я Руслан Хасбулатов. Хасбулатов не раз уже пропонував свою роль в якості посередника для врегулювання конфлікту. У чеченській столиці Грозному Романів проїжджав під залізничним мостом в районі площі Хвилинка. Під час проходження колони Романова був підірваний радіокерований фугас. Герой нашої статті знаходився в Уазі, опинилася в епіцентрі вибуху. Він отримав важке поранення і впав у кому. Вижити йому вдалося завдяки тому, що був у шоломі і бронежилеті. Куликов у своїх мемуарах пов'язував замах на Романова з ім'ям Зелімхана Яндарбієва, який фактично виконував роль президента Ічкерії після вбивства Джохара Дудаєва. Зокрема, Куликов стверджував, що організатором замаху став Аюб Вахаев, а виконавцем інший чеченець - Ваха Курмахатов. Біографія генерала Романова, подорвавшегося в Чечні, в подальшому пов'язана з тривалим відновним лікуванням. При цьому в листопаді 1995 року йому було присвоєно звання генерал-полковника, а перед самим Новим роком його звільнили з посади командувача внутрішніми військами з-за проблем зі здоров'ям.

Тривале лікування

Фото генерала Романова після замаху виявилося на шпальтах багатьох газет. Відразу його переправили в госпіталь у Владикавказ. У стані коми він провів 18 днів, після цього почав реагувати на зовнішні подразники. Лікарі діагностували у офіцера перелом основи черепа і численні осколкові поранення. З Владикавказа його переправили у військовий госпіталь імені Бурденка. Здоров'я генерала Романова протягом багатьох років залишалося стабільним. У 2009 році його перевели в клінічний госпіталь внутрішніх військ в Балашисі. Його лікували стовбуровими клітинами, але відчутних результатів це не принесло, крім посилення росту нігтів та волосся. До теперішнього часу стан генерала Романова кардинальним чином так і не змінилося. На мову інших людей він реагує тільки мімікою. Розуміє текст, написаний на папері. При цьому його фізичний стан залишається задовільним, м'язи його вельми послаблені, але досі не атрофувалися.

Особисте життя

З 1971 року Романів одружений. Його дружина Лариса Василівна практично щодня відвідує офіцера, незважаючи на важкий фізичний стан. Вона приходить до нього в палату, вивозить на прогулянки, робить масаж для запобігання пролежнів.